Історія найстарішої споруди у Чернігові

Теперішня вулиця, що носить ім'я генерал-полковника, Героя Радянського Союзу Михайла Кирпоноса, — це дві колишні Все володська і Олександрівська, що з'єднувалися в одну на пере¬хресті з Магістратською, поруч з будинком теперішнього управління Національного банку в області.

 

Власне саме цей будинок є найстарішою спорудою цієї магістралі міста. Спершу він був одноповерховим будинком з ротондою, який у 1799 році, на ділянці землі, відчуженій за відповідну компенсацію у купця В.Леонтьєва, звели за проектом архітектора Антона Карташевського для магістрату. Ось чому поряд — вулиця Магістратська, а за Десною, навпроти міста, є озеро Магістрацьке.

 

Магістратами упродовж десятиліть називали органи місцевого самоврядуваня, що в багатьох містах України вели свій початок від Магдебурського права, статус якого Чернігову було надано ще 1623 року грамотою польського короля Сигізмунда III. Поступово, внаслідок реформ, магістрати пе¬ретворилися в міські думи, проіснувавши до 1917 року. Ра¬зом з реорганізаціями міського самоуправління змінювався і зовнішній вигляд будинку — у 1886 році надбудували другий поверх, а у 30-і роки минулого століття розібрали ротонду і звели третій поверх. Нині в ньому важко пізнати магістрат, споруджений понад двісті років тому, хоч це все ж одна й та споруда.

 

Міська дума, як до цього і магістрат, вирішувала безліч питань життєдіяльності Чернігова: від утримання губернаторсько¬го будинку і поліцейських частин до збору податків. Скажімо, у

березні 1899 року з метою поповнення міської казни було введено податок на собак: віднині їхні власники мали сплачувати щороку 2 рублі за кімнатного пса, 1 руб. — за мисливського і 50 коп. — за дворняжку. Не обкладалися податком лише ті дворові собаки, що сиділи на ланцюгах.

Завдяки думцям у місті прокладено водогін, здійснено елек-трифікацію і брукування вулиць, впорядковувалися сквери і буль-вари. А наприкінці 1905 року, коли в місті розпочалися єврейські погроми, дума більшістю голосів засудила бездіяльність в цій ситуації губернатора Олексія Хвостова, що було для того часу досить сміливим кроком. На зламі минулого і позаминулого століть членами думи обиралися відомі громадські і культурні діячі — Ілля Шраг, Аркадій Верзилов, Петро Добровольський, Василь Варзар та інші.

Приміщення думи було водночас значним громадсько-куль¬турним центром дореволюційного міста. Починаючи з кінця XIX століття, тут проводилися виставки чернігівських художників. У 1908 році, повідомляла газета "Черниговское слово", тут розіграно в лотерею картину Івана Рашевського "Село спить", надану автором на користь місцевого відділення імператорського музичного товариства. Картину виграв землевпорядник з Остра, прізвища якого газета не назвала. А двома роками раніше, 27 грудня 1906-го, в залі думи відбулися установчі збори українсь¬кого товариства "Просвіта", на яких виступили Ілля Шраг та Михайло Коцюбинський.

Ще до середини XIX століття неподалік міської думи височів курган дохристиянських часів — так звана могила "княжни Чор¬ної". Одна з найживучіших чернігівських легенд стверджує, що в ній була похована донька князя Чорного, котра заподіяла собі смерть, викинувшись з високого терема, аби не стати дру¬жиною нелюба з ворожого табору. Цей сюжет, до речі, став основою захоплюючої повісті Дмитра Міщенка "Сіверяни" та вистави облдрамтеатру, показаної на початку 90-х років XX століття.

У 1851 році курган знесли, а поруч з ініціативи дружини губернатора Дарії Гессе у 1853 році звели театр, що просто¬яв не одне десятиліття. Навколо розбили сквер, що отримав назву Театральної площі (тепер це сквер М.Попудренка). У перші роки існування театру прибутки від вистав надходили на утримання місцевого дитячого притулку. Ось які спогади залишив про цей театр Вячеслав Пухтинський: "Він був дерев'яним, невеликих розмірів, але дуже затишний всередині. У партері, в ложах (їх було два яруси) і на гальорці вміщалося близько 600 глядачів. Зал освітлювався кількома гасовими лампами, і напівморок не заважав глядачам дивитися на сцену. Завіса була написана доволі вправним художником і, освітлена зі сцени, переносила у світ світлої Еллади: на тлі розкішної південної рослинності височіли залиті сонячним промінням білосніжні руїни храму, біля якого лежали уламки мармурових колон, а вдалині синіло море. Шкода, що не збереглося фотографії цього справді художнього твору, як і прізвища художника.

Перед початком вистави і під час антрактів виконувалися музичні номери. Диригував оркестром "маестро" Козуб, похилого віку, жовчного вигляду чоловік в зелених окулярах. Що б не виконувалося, але щоразу на вимогу публіки, особливо гальорки, гримів марш "Поїзд", опус, створений самим дириген¬том".

У 1875 році на Валу, там, де тепер пам'ятник Тарасові Шевченку, збудовано ще один театр — літній, також дерев'яний. Та все ж головною сценою міста була та, що на Театральній площі. На ній грали як місцеві аматори, так і професійні гастролюючі трупи. Ще у лютому 1861 на сцені театру аматорським гуртком "Товариство кохаючих рідну мову" було показано "Наталку Полтавку" за п'єсою І.Котляревського, постановку якої здійснив фольклорист і етнограф Опанас Маркович. Активним членом цього гуртка, а згодом і першим чернігівським театральним кри¬тиком був Леонід Глібов.

А, скажімо, у листопаді 1898 року Чернігівський музично- драматичний гурток провів у театрі вечір, присвячений 100- річчю першого видання поеми Івана Котляревського "Енеїда". Про життя і творчість її автора розповів адвокат і громадський діяч Ілля Шраг. Було прочитано вірш Тараса Шевченка "На вічну пам'ять Котляревському", показано виставу за п'єсою Котляревського "Наталка-Полтавка", в якій головні герої ви¬конали В.І.Самійленко, О.О.Тищинська, О.П.Лазаревський, М.М.Володський, М.Б.Болхін.

А незадовго до цього (наприкінці жовтня) тут виступала трупа Російського оперного товариства, показавши чернігівцям опери "Кармен” Бізе, "Демон" Рубінштейна, "Фауст" Гуно, "Євгеній Онєгін" Чайковського, "Життя за царя (Іван Сусанін)"Глінки, "Аскольдова могила" Даргомижського та інші.

В лютому ж того року відбувся спектакль, поставлений чернігівськими євреями-ремісниками німецькою мовою — комедія Гольдфадена "Брандем — козак".

Досить часто приїздив сюди на гастролі з Києва театр Мико¬ли Соловцова (тепер академічний російський драматичний те¬атр ім.Лесі Українки). Особливим успіхом у чернігівців користу¬вався комік Степан Кузнецов. Його коронною роллю був Хлес¬таков. Чудово він грав у комедіях "Добре пошитий фрак" і "Тітка Чарлея". Згодом він став актором Московського художнього театру.

Влітку 1913 року в деяких виставах брав участь талановитий актор Московського художнього театру Ілля Уралов, який, до речі, останні місяці свого життя проведе у Новгороді-Сіверському, де і знайде вічний спочинок. Як пригадував Пухтинський, "Уралов був на диво некрасивий чоловік, з обличчям, що нагадува¬ло морду бульдога. Міцно запам'яталася така смішна сценка. Уралов із Чернігова відбував до Києва на пароплаві. Проводжала його шанувальниця, "дама з собачкою". Сидячи на палубі, вони бесідували дуже мило, обмінюючись люб'язностями. Рап¬том Уралов, поглянувши на бульдога, сказав: "Погляньте, мадам, це ж мій портрет!" Схожість була справді вражаючою.

Ще в середині 70-х років позаминулого століття міська дума замислилася над влаштуванням водогону. Запросили шведського інженера Лауреля, що мав спорудити його упродовж двох років, проте слова свого не дотримав і думці відмовилися від його послуг.

Лише наприкінці 1898 року газета "Черниговские губернские ведомости" повідомила: "15 листопада священик Воздвиженської церкви М.Смирнов освятив у Яловщині нове приміщення із машинами, що піднімають воду і женуть її по трубах до міста у водонапірну башту, збудовану на Театральній площі, неподалік 1-ї поліцейської частини (тепер приміщення міської прокуратури — B.C.). Увечері з цієї нагоди водонапірна башта засяяла кольоровими електричними лампочками, які на вершечку башти утворювали вензель з ініціалами імператора та імператриці Олександри Федорівни". Тривалий час водонапірна башта була найвищою спорудою у центрі міста і з її висоти місцеві фотографи зробили чимало унікальних знімків тієї пори.

Ще через десять років, у 1908-у , формування Театральної площі завершилося спорудженням триповерхового у стилі нео¬класицизму будинку міського відділення державного банку (тепер у ньому міська рада). Після громадянської війни і аж до початку Великої Вітчизняної в ньому знаходився штаб 7-ї Чернігівської стрілецької дивізії, тут працювали радянські воє¬начальники Леонід Говоров, Михайло Шумилов, Микола Ватутін та інші.

Поруч з цією спорудою на Театральній знаходилося міське трикласне училище, на місці якого у 1939 році зведено кінотеатр ім.Щорса. Район вулиці Олександрівської XIX століття, за аналогією до паралельних їй Хлібопекинській і Ремісничій (тепер відповідно Воровського і Комсомольська) годилося б назвати Купецькою. Це про них, тодішніх купців, писав Леонід Глібов:

Прошли века, забылось горе —

Селюк и Цвет развеселил;

Открылось разливное море —

Корабль Щелканцевых приплыл.

Саме тут мешкали купецькі родини Беляєвих, Єньків, Свечнікових, Щелкановцевих (чи, як у Глібова, Щелканцевих). Найбільш помітною постаттю серед них був Тихін Щелкановцев (1807-1874), який тільки на Базарній площі мав понад півтора десятка крамниць, торгуючи і продовольством, і побутовими речами — аж до гідравлічних пресів для виготовлення цукру, постачав для губернського правління папір та інші канцелярські товари.

Так чи інакше з купецтвом мали справу і його дев'ятеро дітей. А вже онуки, здобувши освіту, стали лікарями, вчителями, вченими, зазначає краєзнавець Фелікс Спиридонов. Так, онук Яків Щелкановцев був професором Варшавського і Донського університетів, автором підручника "Краткий курс зоологии", який витримав кілька видань і знайшов теплий відгук відомого бібліографа Миколи Рубакіна у його не менш відомій праці "Среди книг".

На Олександрівській садиба Тихона Щелкановцева займала цілий квартал. Від неї тепер залишився лише мурований будинок біля міськради — тут тепер знаходиться дитяча стоматологічна поліклініка.

Будинок цікавий насамперед тим, що в ньому, а точніше у флігелі, що примикав до нього у глибині садиби, у 1856-1861 роках жив із батьками гімназист Гліб Успенський — майбутній письменник. З цим будинком пов'язані юні роки і Якова Успенського, молодшого брата класика російської літератури.

Відомо, Що працював він "по лісовому відомству”, зокрема, лісничим у Батурині, де його наприкінці свого життя відвідував письменник. Є згадка, що свого часу він "влаштовував бульвар" у Чернігові, проте який це бульвар – наразі невідомо.

Ще один поважний свідок — будинок Держбанку кінця XIX століття, який потім належав Ісааку Маркельсу. Тепер це приміщення міської санепідемстанції. На початку 1918 року в ньому перебував штаб Замоскворецького червоногвардійського загону, який встановив у місті радянську владу. А після грома¬дянської війни цей будинок зажив сумної слави — в ньому роз¬ташувалося губчека, очолюване підручним Дзержинського Біксоном. Досі збереглися тут камери для в'язнів і приміщення для розстрілів у цокольному поверсі.

Навпроти вцілів будинок, в якому мешкав чернігівський лікар Аркадій Утевський, який упродовж кількох років надавав медичну допомогу родині Михайла Коцюбинського.

А ось приміщення Олександрівського ремісничого училища, заснованого 1880 року, в якому після революції знаходилися індустріальний технікум, а потім училище механізації сільського господарства, було зруйноване у роки Великої Вітчизняної. Знаходився цей навчальний заклад поруч з міською думою.

 

Инф.siver-info.com