По территории Киева протекает более 20 рек, самая маленькая из которых длиной всего несколько метров

Результати досліджень, які проводяться в усьому світі, свідчать: вода у річках, морях, океанах — не найкращого стану. Отож у Всесвітній день води, який відзначаємо 22 березня, екологічні організації в усьому світі закликають людей зробити все можливе, щоб берегти й марно не використовувати стихію, у якій зародилося життя.

Чимало киян вважає, що, крім Дніпра, у нашому місті протікає лише Либідь. Насправді ж, річок у Києві кілька десятків. Інша річ, що не всі мають назви. Деякі їх уже втратили. Є й такі, про які всі чули, але цих водних артерій уже немає.

Либідь

За часів Київської Русі ця річка була південним рубежем Києва. У XVI—XVII століттях тут було споруджено греблі з млинами, більшість яких належала київським монастирям. Нині у довідкових виданнях можна знайти лише найважливіші відомості про Либідь. Її довжина становить 16 кілометрів, площа водозбору — 66 квадратних кілометрів, висота витоку над рівнем моря — 185 метрів, гирла — 91,5 метра. Відтак перепад рівня між витоком і гирлом — 93,5 метра. Цікаво, що це навіть більше, ніж у Дніпра від Києва до Чорного моря. Щоправда, при підвищенні рівня у Дніпрі на 2-3 метри (а це трапляється майже щороку) падіння у ньому стає більшим, ніж у Либеді. Втім, що цікаво, ця річка не замерзає. Це пов’язано з переважаючим надходженням води з-під землі. Значну роль відіграють і скиди теплої води.

Либідь має кілька витоків, розташованих у Солом’янському районі Києва. Власне, усі вони тепер під землею — вода тече колекторами. Один бере початок біля вулиці Радищева і далі тягнеться під бульваром Івана Лепсе, другий — від вулиці Каблукова, неподалік від залізничної станції “Борщагівка”. Далі річка тече під проспектом Комарова і опиняється у Відрадненському парку. Тут у річку з правого берега впадає струмок, який у минулому називали Відрадний. Прийнявши цю притоку, Либідь стає повноводнішою. Відповідно значним (1500 міліметрів) стає діаметр колектора, в який закуто річку. Далі Либідь тече під вулицею Лебедєва-Кумача і перетинає Індустріальну. Ще порівняно недавно тут в улоговині був підземний перехід, який після чергової зливи повністю затопило, отож відновлювати вже не стали — спорудили пішохідний місток над проїжджою частиною. Далі Либідь протікає Нижньоключовою вулицею повз спорткомплекс Національного технічного університету “КПІ”. Тут у річку з лівого боку впадає колектор, який починається на хуторі Грушки. Тепер у ньому схований Волочаєвський струмок.

На поверхню Либідь вперше виходить після перетину Залізничної вулиці, поряд з меблевою фабрикою “Лагода”. З цього місця річка переважно тече у бетонному руслі. За кілька метрів після виходу з колектора у Либідь впадає права притока — Вершинка, що перед цим через водопропускну трубу перетинає залізницю. Далі шлях ріки проходить між залізницею та Борщагівською вулицею (близькість до залізниці невипадкова — її свідомо проклали вздовж Либеді, оминаючи київські пагорби). На жаль, на багатьох сучасних картах Либідь на цьому відтинку помилково показують не з північного боку залізниці, а з південного — там, де річка текла колись.

Біля Палацу урочистих подій у Либідь впадає ліва притока — струмок Піщаний, що іде з перехрестя вулиць Олександра Довженка і Дегтярівської, а далі, зачіпаючи край Пушкінського парку, протікає під територію зоопарку. Поблизу Повітрофлотського проспекту Либідь ховається під землю. Неподалік, а точніше біля місця розвороту швидкісного трамваю, у Либідь впадає її ліва притока Скоморох (тепер ця річка тече у колекторі, що бере початок від вулиці Овруцької). На поверхню Либідь виходить біля залізничного вокзалу і далі тече територією ТЕЦ-3. Під мостом, на якому закінчується вулиця Льва Толстого, річка приймає з лівого боку струмок Ботанічний. З цього місця ширина бетонного русла Либеді істотно зростає — з 1,6 до 2,4 метра. За 100 метрів нижче згаданого мосту річка приймає досить велику притоку справа. Назва цієї річечки (або ж струмка) — Мокра або Мокрий (бере початок біля Солом’янської вулиці і далі тече Кучминим яром). За 300 метрів перед перетином Либеді мостом, на якому закінчується вулиця Федорова, у річку впадає найбільша ліва притока — Клов. Про її розміри свідчать розміри колектора на кінцевій ділянці: ширина — 5 метрів, висота — 1,6 метра. У цьому колекторі (його назва — Прозорівський) сходяться ще два: Кловський (у ньому тече річка Клов) і Хрещатицький (у ньому тече річка Хрещатик). Наступна притока Либеді — права. Вона тече під вулицею Протасів Яр. Ще за кількасот метрів у річку впадає ліва притока Ямка, що починається на південному схилі Черепанової гори і тече у колекторі під Володимиро-Либідською вулицею. За 100 метрів перед бульваром Дружби народів Либідь приймає свою найбільшу праву притоку Совку. Саму річку можна побачити лише в кількох місцях. Значно відоміші Совські ставки. Неподалік від маргаринового заводу до Либеді приєднується остання велика права притока — Оріхуватка. На цьому струмку у Голосіївському парку влаштовано Оріхуватські ставки. Останній — поблизу Голосіївської площі. Після них річка зникає у колекторі.

За кілька метрів після впадіння Оріхуватки Либідь ховається під землю, перетинає вулицю Саперно-Слобідську і далі тече вздовж її південної сторони до розв’язки з вулицею Кіквідзе. Саме тут у Либідь впадає її остання ліва притока — Буслівка (Бусівка). Вона бере початок неподалік від Печерського мосту і далі тече під вулицею Кіквідзе. Побачити річку на відрізку лише 20 метрів можна перед місцем її проходження під залізницею.

Перед перетином Наддніпрянського шосе розташована єдина ділянка Либеді з природним руслом. Її довжина — 350 метрів. Ширина русла тут становить 9-10 метрів, максимальна глибина — 0,5 метра. За шосе Либідь знов закута у бетонні береги. Ширина бетонного жолоба, в якому тече річка, становить 3,5 метра, висота — метр. Щоправда глибина води, як правило, менша — близько 0,5 метра. Проте після злив її рівень може піднятися ще на метр.

Місце впадіння Либеді у Дніпро розташоване трохи нижче ТЕЦ-5— за 100 метрів вище високовольтної лінії електропередач.

Загалом водозбір Либеді відзначається дуже значним господарським освоєнням — він охоплює майже всю центральну частину міста разом із Хрещатиком включно. У межах водозбору мешкає понад мільйон киян. Звісно, це позначається на умовах живлення річки та на якості річкової води. Дощові і талі води, що стікають вулицями, забруднені нафтопродуктами, важкими металами, органічними речовинами. Досить часто річка несе сміття. На жаль, забруднені і береги. На водозборі Либеді розташовано залізничний вокзал (враховуючи Південний, то навіть два), автовокзал, багато промислових підприємств: ТЕЦ-3, Перший київський міськмолокозавод, завод “Київгума”, кондитерську фабрику, маргариновий завод, ТЕЦ-5...

Особливістю Либеді є також її перетин великою кількістю мостів і трубопроводів (останні важко перелічити). До того ж, деякі трубопроводи тягнуться вздовж берегів. Водночас на водозборі річки є чимало цінних об’єктів природи. Поміж них — Ботанічний сад імені академіка О. Фоміна, зоопарк, кілька парків. Окрім того, де-не-де зустрічаються окремі двохсотрічні дуби, що раніше вкривали значну частину водозбору.

 

Дарниця

Найбільша річка в лівобережній частині міста — Дарниця. Її довжина становить 21 кілометр, площа водозбору — 133 квадратних кілометри. Місце витоку розташовано північніше селища Княжичі. Верхів’ям є мережа осушувальних каналів. Власне і сама Дарниця певною мірою створена штучно. У тридцятих роках її русло розчистили для кращого відведення надлишкової води. До цього тут були болота, які зафіксовані на старих картах.

На східній околиці Києва Дарниця тече переважно через ліс і впадає в озеро Берізка. З цього місця річка набуває рідкісної особливості — вона розділяється на дві. Один водотік — Північно-Дарницький меліоративний канал — бере початок з північно-західної частини озера. Його, зокрема, можна знайти у лісі за 400—600 метрів на схід від вулиці Братиславської. Далі річечка ховається у колектор, який перетинає житловий масив Райдужний і впадає у Десенку нижче за течією від Московського моста. Цей рукав Дарниці має і притоку — її (а також розташований на ній ставок) можна побачити на північному краю парку “Перемога”.

Другий витік із озера Берізка розташований у його західній частині. Саме за цим водотоком закріпилася назва “річка Дарниця”. Основний напрямок її течії — на південний захід. На шляху до Дніпра річка перетинає промзону (тут розташовані Дарницька ТЕЦ, заводи “Хімволокно”, “Радикал”) і з’являється на денній поверхні за Харківським шосе. Далі річка тече вздовж залізниці і впадає в озеро Нижній Тельбин. Місце впадання у Дніпро розташоване за 100 метрів нижче від Дарницького залізничного моста.

Озеро Нижній Тельбин відігравало і певною мірою відіграє роль відстійника. Тепер на його північному березі розгорнуто будівництво під’їзного шляху до нового мосту через Дніпро.

 

Нивка

Довжина Нивки — майже 20 кілометрів, площа водозбору — 94 квадратних кілометри. Річка тече на південно-західній околиці Києва, частково за його межами. Бере початок неподалік від Одеської площі, точніше — в районі Льодового стадіону. Далі річка перетинає під землею проспект Академіка Глушкова і виходить на денну поверхню поряд із житловим масивом Теремки-II, перетинає Кільцеву автодорогу і на значному за довжиною відтинку залишає місто. Тут на берегах Нивки розташовано кілька сіл. Неподалік від автошляху на Житомир річка знов опиняється на території Києва. Проте за кілька кілометрів вона остаточно залишає місто і згодом впадає в Ірпінь.

Особливістю Нивки є наявність великої кількості (близько 20) ставків. Найбільшим є розташований після перетину автошляху Київ—Житомир. У нижній частині водозбору поширені соснові ліси.

 

Сирець

Довжина річки Сирець становить 12 кілометрів, площа водозбору — 24 квадратні кілометри. Вона має кілька витоків. Один розташований між станціями метро “Святошин” і “Нивки”, інший — поряд із залізницею біля історичної місцевості Галагани. Близькість залізниці тут також невипадкова, адже навколо досить високі пагорби. Верхня течія Сирця — у глибокому яру, що вкритий деревною рослинністю. “Сирість” яру є однією з версій про походження назви річки. На окремих ділянках Сирець тече у бетонному руслі, подекуди в колекторі. Є й ділянки з природним, досить захаращеним руслом. У нижній течії після перетину вулиці Богатирської річка має штучне русло і впадає в одне з озер системи Опечень (у найближче до станції метро “Оболонь”). Ці озера сполучаються колектором із Дніпром — бетонний водовипуск розташований у правобережній затоці ріки дещо нижче Московського мосту.

Ще на початку XX століття Сирець мав досить важливу ліву притоку. Щоправда про її справжній розмір красномовно свідчить назва — “Курячий Брід”. У свою чергу, його притокою є струмок Западинка (Западинський), який залишив по собі назву вулиці — “Западинська”.

 

Віта

Вірогідно, про Віту в Києві знають менше, ніж про інші річки. Це пояснюється тим, що річка розташована на південній околиці міста, фактично за межами міської забудови. Віта протікає у північному напрямку — у бік, протилежний течії Дніпра. Отже, має дуже малий похил. Після того як було створено Канівське водосховище, Віта зазнала підпору. Це призвело до ще більшого уповільнення течії і сильного заростання русла. Трапляються випадки, коли через зміни рівня води у Дніпрі, її рух у гирлі Віти змінюється на зворотний.

На показники якості води в річці впливає полігон захоронення побутових відходів неподалік від села Пирогів. Фільтрат, що утворюється в тілі полігону, забруднює підземні води, які в свою чергу є складовою річкового стоку.

 

Горенка

Цю річку знають ті, хто бував у Пущі-Водиці. Вона, а також її ліва притока Котурка, охоплюють цей район з обох боків. Особливістю Горенки є те, що вона має значний похил — ще більший, ніж у Либеді. Певно тому у минулому річку називали “Горянка”. На Горенці та Котурці споруджено кілька великих і глибоких ставків. Найбільші з них завдовжки сягають кілометра. Ставки загалом упорядковані, на них облаштовано пляжі.

Можна вважати, що обом річкам, так би мовити, пощастило — вони течуть у мальовничій місцевості. Притоки — справжні струмки, а не колектори. На правому березі Горенки розташовано санаторний комплекс “Пуща-Озерна”. Впадає Горенка в Ірпінь за кілька кілометрів після місця злиття з Котуркою.

 

Глибочиця

Досить відомою київською річкою є Глибочиця. До кінця XVIII століття її нижня течія була північною межею Подолу. Згодом русло випрямили та оточили з обох боків валами. Це визначило появу нової назви — “Канава”. В середині XIX століття Глибочицю остаточно сховали в колектор. Тепер побачити річку можна лише на старовинних фотознімках. У своєму верхів’ї річка тече Кмитовим Яром, а далі під вулицею Глибочицькою. Останні сотні метрів розташовані між Верхнім та Нижнім Валами. Впадає Глибочиця у Гавань під Гаванським мостом. Притокою Глибочиці є Киянка — невеличкий струмок, що бере початок біля Львівської площі і тече тепер у колекторі. Струмок можна побачити, а ще краще почути в улоговині Киянівського провулку.

 

Заручниці великого міста

Мабуть, річкою Києва з найпривабливішою назвою є Любка. Вона тече на західній околиці міста, частково вздовж лінії електропередач. Саме за нею найкраще шукати річку (можливо навіть річечку). За кількасот метрів на північ від залізничної станції “Новобіличі” Любка перетинає під землею проспект Академіка Палладіна і далі ховається у гущавині лісу. Оминувши з півдня селище Коцюбинське, вона впадає в Ірпінь.

Ще одна водна артерія — струмок Кирилівський, що раніше протікав у Бабиному Яру, а тепер сховався під землю.

У південно-західній частині Києва, переважно у Голосіївському лісі течуть три невеличкі і водночас мальовничі річечки або ж струмки: Оріхуватка (як вже зазначалося, вона є притокою Либеді), Голосіївський (інша назва — Дідорівський) і Китаївський. Більша частина їхнього водозбору вкрита мішаними лісами. На кожній річці влаштовано кілька ставків.

У нижній течії Голосіївський і Китаївський струмки течуть у колекторах. Перед перетином Наддніпрянського шосе вони з’єднуються у Мишоловському колекторі і саме так впадають у Галерну затоку Дніпра.

Найвідомішою з-поміж зниклих річок Києва є Почайна. Раніше вона протікала на північній околиці Подолу і впадала у видовжену затоку Дніпра, що відокремлювалася від основного русла довгою піщаною косою. Ця коса тяглася приблизно до того місця, де тепер розташовано пам’ятник Магдебурзькому праву. Саме в цій затоці Дніпра, а не в самій річці, у 988 році відбулося хрещення киян. Пізніше затока стала використовуватися як гавань. Проте, судна, що заходили у неї з півночі, змушені були робити кілька зайвих кілометрів. У зв’язку з цим у 1712 році у косі прорили канал — “Пробитець”. Невдовзі він значно розширився. Розмило і нижню частину коси. Так, річка ніби вкоротилася. Те ж саме трапилося у 1897-1899 роках, коли в нижній течії Почайни було влаштовано Гавань. Останнього “удару” по річці завдали перед забудовою житлового масиву Оболонь. Адже ґрунт забирався саме з тієї низинної території, по якій текла Почайна. Тепер на її місці тягнеться система озер Опечень.

Здебільшого вигляд малих річок Києва та чистота води в них залишають бажати кращого. Досить часто на схилах долин і берегів влаштовують звалища і смітники. Як правило, вода забруднена. У малих річках її мінералізація вища, ніж у Дніпрі. Серед іншого, це спричиняється використанням кам’яної солі для боротьби зі снігом. Така вже доля малих річок Києва — опинитися в межах великого міста і залежати від людини. Тож саме від нас залежить і нинішній, і майбутній стан київських річок.

 

Источник Информации: Газета "Хрещатик"
Автор: Віктор ВИШНЕВСЬКИЙ, доктор географічних наук