Електрифікація на Чернігівщині і проблеми з цьго приводу

Спробуйте уявити, що раптом увесь Чернігів на тривалий час залишився без електроенергії. Правда важко? Для мешканців сучасного міста, особливо взимку, це було б справжньою катастрофою: навкруги темрява, зупинився міський транспорт, ліфти у багатоповерхівках, у квартирах холод і немає води.

 

Одним словом, справжній армагедон місцевого масштабу. А ось 110 років тому на таку дрібницю мало хто звернув би увагу. Спитаєте чому? А тому, що у губернському центрі налічувалось усього кілька електричних лампочок. Тоді Чернігів тільки починав знайомитись із цим звичним сьогодні благом цивілізації.

 

 Ще у середині позаминулого століття наше місто жило при світлі свічок та керосинових ламп. їми освітлювалися державні установи і приватні будинки, міські площі та сквери, храми та учбові заклади.

 

Освітлення зростаючого міста вимагало чималих витрат. У 1845 році на центральних вулицях Чернігова було встановлено 97 ліхтарів. У 1871 році їх кількість зросла до 150, а на утримання ліхтарників витрачалося 320 карбованців у рік. Вдвічі більше (646 крб.) коштував необхідний для вуличних ліхтарів керосин, який купували по 5,75 карбованців за один пуд.

Причому ці   витрати з кожним роком зростали і у 1894 році складали вже 2589 карбованців. У ті часи це були чималі гроші. Позитивні зміни намітилися лише у 1893 році, коли поштово-телеграфний механік М.А.Зюков взяв у оренду в міста стару водогінну споруду з паровою машиною, яка була розташована на вул.Богуславській (сучасна вул. Полуботка).

На базі цієї споруди у 1894 році він обладнав невеличку електростанцію. 13 вересня того ж року були оприлюднені умови користування електрикою, а 28 вересня здійснена спроба електрифікації будинку міської Думи. Тоді ж 28 ліхтарів встановлюються на великому мосту через Десну. Платня за одну лампочку складала 1 карбованець 50 копійок. У 1895 році електричне світло починає завойовувати чернігівські вулиці, прощі та сквери. 30 березня 1895 року на Соборній площі встановлюється ліхтар потужністю 1200 свічок.

Того ж року два ліхтарі з'являються у міському саду. Трохи пізніше освітлюються вулиці Богоявленська (сучасний відрізок вул.Шевченка до Красного мосту) та Шосейна (пр. Миру у районі Алеї Героїв). Станом на 1 січня 1897 року у Чернігові було обладнано 58 електроточок у приміщеннях та 17 на вулицях. За кожний встановлений на вулиці ліхтар міська Дума виплачувала електростанції 125 карбованців на рік. Наприкінці століття між Зюковим та органами самоврядування виник конфлікт.

Тому у 1900 році місто викупило станцію, переобладнало її, після чого електричне світло стало подаватись на вулиці та в домівки у більшому обсязі. Починаючи з наступного року на чернігівській електростанції регулярно робили троє парових та шість динамо-машин, а також три парових котли. Вони подавали електричний струм 98 приватним абонентам і для 27 вуличних ліхтарів. Та цього було вже замало і невдовзі розпочали нову реконструкцію, яка тривала до березня 1903 року.

 Під час реконструкції електропостачання не припинялось, тому користувачі її навіть не помітили. 1 березня 1902 року був запущений новий котел сучасної конструкції, виготовлений фірмою «Альгемейн». Він був набагато потужнішим і більш економнішим, ніж ті, що стояли раніше. Це одразу позитивно відобразилось на якості міського освітлення. У 1904 році місто освітлювали 48 потужних ліхтарів, десять із яких знаходились на вокзалі, п'ять - на Красній площі та три - на Валу. 1 кВт/ година обходилася користувачу у 23,9 копійки. Правду кажучи, в зв'язку з малою потужністю турбін, керосинові ліхтарі та лампи ще довго переважали на вулицях і в будинках.

Навіть після ремонту станції на них витрачали 3600 карбованців, а на міських магістралях продовжували очікувати чергової порції палива 570 застарілих ліхтарів. Спочатку чернігівська електростанція працювала лише кілька годин на добу, проте у 1907 році Дума вирішила, що вона не повинна зупинятися протягом усієї ночі. Через рік термін її роботи знову збільшили, після чого станція почала діяти і вдень.

Це нововведення головним чином було пов'язане з електрифікацією міського водогону, але й побутове використання електроенергії постійно зростало. За десять років, що пройшли з моменту вводу електростанції в дію, кількість її абонентів досягла 190, а у 1908 році збільшилась до 289 одиниць. Цілком зрозуміло, що це позитивно вплинуло на її прибуток, який у 1907 році складав 11490 карбованців.

За цей же час місто витратило на електричне та керосинове освітлення 8443 кар. 679 копійок. Ці витрати були недаремними, бо завдяки їм Чернігів вважався тоді одним з самих освітлених міст імперії. Електростанція та березі Стрижня забезпечувала Чернігів світлом до 1929 року, доки за проектом архітектора Г. Конопатського на сучасній вул. Горького побудували нову споруду для більш потужних електричних турбін.

 

Инф.siver.info