Глухівські пошуковці відзначили офіційне 20-річчя діяльності у стінах Національного заповідника «Глухів», де саме зараз триває виставка, яка розповідає про події війни у нашому місті. Більшість експонатів надані пошуковим загоном «Обеліск». Тож сама атмосфера налаштовувала на глибоке сприйняття.

Ведуча Світлана Жукова розповіла про найважливіші сторінки з «біографії» загону, про їх знахідки, експедиції, досягнення. На сьогодні це один із дієвих і досвідчених загонів в Україні, у їхньому послужному списку сотні піднятих бійців, десятки розшифрованих імен тих, хто вважався безвісти зниклим. На екрані – участь у міжнародних Вахтах Пам’яті, кадри з перепоховань у Глухові, Путивлі, Ямполі. За словами пошуковців, їм самим було б не під силу організувати такі широкомасштабні заходи, тому вони вдячні за підтримку народному депутатові Андрію Деркачу, органам місцевого самоврядування.

Від міської влади «Обеліск» вітали радник міського голови Валентин Солдатов і начальник відділу культури Маріанна Васильєва, які підкреслили, що пошуковий рух викликає повагу, справа ця благородна і висока. Генеральний директор НЗ «Глухів» Сергій Слєсарєв повідомив, що заповідник створює нову фондову колекцію, де будуть зберігатися знахідки «Обеліску», що дозволить закладу займатися просвітницькою і виховною роботою з молоддю. Начальник обласного управління у справах сім’ї, дітей і молоді Олег Лата зізнався, що особисто для нього знахідки пошуковців є своєрідною «машиною часу», подякував «обелісківцям» за співпрацю з молодіжними громадськими організаціями.

Офіційно глухівський пошуковий загін «Обеліск» як громадська організація зареєструвався у грудні 1992 року, але до цього ще років 5 займався пошуком. Віктор Іщенко (перший командир загону), Анатолій Забара, Сергій Мороз привезли з Вахти Пам’яті з Харківської області загиблого друга – Євгена Бікадорова. За двадцять років до пошуковців приєднувалися молоді і не дуже однодумці, але основний кістяк залишився незмінним. Зараз уже у них виросли діти, які разом з батьками виїжджають на пошук.

- Найбільше ми з хлопцями не любимо пафосних запитань, які чомусь завжди нам задають. Про внесок у військово-патріотичне виховання, про наші відчуття під час розкопок. Як пояснити, що ти відчуваєш, коли тримаєш у руках знайдений медальйон солдата і розумієш, що через 60-70 років його діти дізнаються, де поховано батька? А які почуття, коли у братській могилі на території колишнього табору військовополонених знаходимо дитяче взуття? Нам ніхто не доводить планів, у нас нема норми виробітку чи обов’язкових показників. Пошук – це наше життя,  — сказав нинішній командир загону «Обеліск» Юрій Коваленко.

Инф.hlukhiv.com.ua