У недавньому повідомленні влада Києва повідомила, що на території колишнього заводу «Радикал» залишається близько 200 тисяч тон ртуті. При цьому, на те щоб їх вивести, в бюджеті не виділили коштів у цьому році. Про те, який вплив ця ртуть має на довкілля та людей, що працюють і живуть навколо, а також чим обернеться зволікання влади, розповів Великій Епосі еколог Денис Павловський, координатор проектів з хімічної безпеки екологічної організації МАМА-86.
 
Ртуть, розлита на поверхні занедбаних приміщень заводу «Радикал». Фото: Олексій Батченко / oleksiy-b.livejournal.com 
Ртуть, розлита на поверхні занедбаних приміщень заводу «Радикал». Фото: Олексій Батченко / oleksiy-b.livejournal.com
— Наскільки небезпечним з точки зору екології та здоров'я є вплив отих 200 тисяч тон ртутовмісних відходів?
 
— Щоб зрозуміти, який вплив, потрібно порівняти з чимось. 200 тисяч тон ртутовмісних відходів — це разом із тим обладнанням, матеріалами, землею, бетонною підлогою, які забруднені і очікують вивезення. А конкретно самого ядра небезпеки — ртуті — там міститься 200 тон.
 
Звичайна люмінесцентна лампочка, з якою можна порівняти, містить в середньому від 2 до 5 мг ртуті. І якщо таку лампочку розбити, скажімо, в кімнаті площею 15 кв. м і висотою стелі 2,7 м, то перевищення ГДК ртуті у повітрі становитиме 300—400 разів. Ми можемо собі уявити, що робиться, якщо 200 тон ртуті випаровується.
 
Нині небезпеку, яку несе собою ртуть, установлено у всьому світі.
 
Це й стало підставою для створення глобальної конвенції по ртуті, яка повинна бути підписана у жовтні цього року. Її офіційна назва — конвенція Мінамата, на честь жертв, що отруїлися ртуттю. Її цілі — це зменшення використання ртуті та наражання впливу ртутних сполук на організм.
 
— Чим може обернутися для громадян, які працюють (наприклад, ТЦ «Даринок» — близько 600 метрів, транспортна компанія «Інтайм» — близько 150 м) та живуть у близькому радіусі (Червоноградська, 1,2 км) до заводу «Радикал» таке зволікання влади і відтягування «на потім» процесу вивезення ртуті?
 
— Ртуть випаровується і, відповідно, розноситься повітрям. Гарного воно нічого не несе. Все залежить від того, який вітер і яка температура, це основне. Чим більша температура — тим більше випаровується.
 
Постійне випаровування ртуті, тих 200 тон, є особливо небезпечним для нашого організму через те, що викликає порушення слуху, зору, неврологічні розлади. Але ще страшніше те, що вони [пари ртуті] накопичуються в організмі. З часом вони можуть вивестися, а можуть і не вивестися. Молодий організм якимось чином ще виведе. А людям середнього віку вже важко буде вивести це. Може вплинути на плід жінки і викликати у дитини захворювання мозку, нервової системи та вади серця.
 
Крім того, ртуть, що потрапила до ґрунтових вод, розноситься водою і все це йде в харчування. Але основна шкода — це накопичення в організмі.
 
Щодо зволікання влади — то це наражання людей на небезпеку. Тому що там поруч є приміщення, і як би вони не боролися з ртуттю — роблять спеціальні покриття, щоб ця ртуть не всмоктувалася в будівлю і т.д., але все одно вона потрапляє, і люди дихають цим. Особливо коли холодно, ртуть конденсується і починає всмоктуватися.
 
— Що ви порекомендуєте людям, які працюють та живуть на цій території, скажімо, в радіусі 1—2 км: як можна мінімізувати негативний вплив ртуті на свій організм?
 
— Тут ти нічого не вдієш. Єдине, що потрібно, — просто громадянам відстоювати свої інтереси і добиватися у влади фінансування вивезення цих відходів на утилізацію.
 
Населенню потрібно не бути байдужим до цієї ситуації, потрібно кооперуватися, відстоювати свої інтереси. Писати відповідні звернення, залучати засоби масової інформації, виступати, говорити про цю проблему. Все-таки тут велика роль відводиться і громадським організаціям, щоб вони проводили широку інформаційну кампанію щодо негативного впливу ртуті на людський організм. Захистити себе від парів ртуті у цьому випадку важко. Можна захистити себе від ртуті, яка навколо, — тільки якщо вивезти її кудись на утилізацію.
 
Источник