Ситуація, в яку нині потрапила Україна, неординарна і дуже болісна. Більшість з нас не фахівці з енергетики (це завдання енергетиків визначити, що робити після ситуації, що сталася). Наше завдання - політиків і громадськості - розібратися в ланцюгу подій, де були зроблені помилки, щоб не повторити їх знову. З огляду на це я хотів би сказати наступне. ...

По-перше, повинен діяти принцип взаємної поваги між Росією і Україною. Низка двосторонніх документів фіксувала принципи співпраці у газовій сфері на період до 2014 року. Здавалося, стабільність та безпеку енергопостачань для України убезпечено. Однак дії Росії на початку 2006 року докорінно змінили ситуацію. Вимоги російської сторони з січня цього року на постачання газу по ціні $230 за будь-яких обставин важко вважати прийнятними та такими, що мали достатньо підстав. Визнання в принципі необхідності переходу на ринкові відносини з боку України не є достатньою підставою для спонтанного підвищення ціни майже в п’ять разів. Звичайно, минулорічна договірна ціна на постачання російського газу в розмірі $50 не відповідає розміру світових цін та не враховує тенденцій на європейському ринку. Але й ціна транзиту російського газу українською територією $1,9 за 1 тис. куб. м теж є значно нижчою від загальноєвропейського рівня. Якщо врахувати, що Російська Федерація не виділяє технологічний газ на забезпечення транзиту до Євросоюзу та що цей транзит забезпечується ресурсом України. В результаті транзитний тариф буде ще нижчий, близько $0,75. Ці всі нюанси є частиною переговорного процесу, розпочатого за взаємною згодою. І тут доволі відповідальною є позиція сильнішої сторони. Її обов’язок не ловити партнера на помилках, як це роблять на війні, а підказати прийнятний компроміс. Однак права обирати українська сторона була позбавлена.

По-друге, принцип взаємозалежності. Україна усвідомлює свою енергозалежність. Статистика показує, що енергетична залежність України від органічного палива в 2005 р. становила 55,1%. Яким би великим не здавався на перший погляд цей показник, він є середньоєвропейським. Рівень енергетичної залежності Німеччини – 61,4%, Франції – 50%, Австрії - 64,7%. По суті, йдеться про явище взаємозалежності, яку можна пом’якшити, але не позбутися. Диверсифікація енергопостачання це дієвий, але довготривалий і коштовний підхід. Тому з точки зору стабільності і безпеки потрібно швидше вести мову про міжнародно-правове забезпечення надійності енергопостачань. Для України питання безпеки енергопостачання не нова тема. Звичайно, вона загострилась останнім часом. Але слід при цьому пам’ятати, що в сучасній енергетичній дипломатії, крім традиційних взаємовідносин між країнами-споживачами і країнами-виробниками, існують ще й країни-транзитери. Російсько-український газовий конфлікт показав необхідність пошуку рішень саме в цьому трикутнику.

Третє, принцип взаємної відповідальності. Україна має достатньо потужні та розвинуті газо-нафтотранспортні та енергетичні мережі. Ці мережі поєднані з транспортними мережами ЄС і країн СНД, що дозволяє нам брати участь у формуванні європейської енергетичної політики і спільного енергетичного ринку. Україна має розвинену інфраструктуру газового комплексу. Існуючі транзитні системи газопроводів є важливим фактором надійності і безпеки енергозабезпечення і євроінтеграції. Потужності діючих газосховищ дають можливість створити резерв природного газу для використання в надзвичайних ситуаціях. Їх питома вага – 20% від всіх газосховищ Європи. Це більше, ніж спільна частка Німеччини (11%) та Франції (7%), та вдвічі більше, ніж спільна частка країн останньої хвилі розширення ЄС. Тому цілком очевидна доцільність Україні приєднуватися до європейського енергетичного ринку.

Українська сторона упродовж десятків років забезпечувала безперебійний транзит природного газу європейським споживачам. І вважає своїм пріоритетним завданням і надалі забезпечувати транзит газу.

Що стосується підвищення Туркменістаном цін на свій газ і заяви про те, що ми за спожитий газ не розплатилися, я можу сказати, що в цілому Україна розрахувалася. Справа в тому, що товар на суму $60 млн. прибув на туркменську територію, зараз він знаходиться на туркменській митниці. Для того, щоб його офіціалізувати, потрібен якийсь час для розмитнення і доставки до замовника, тоді вважатиметься, що товар прийшов і Україна за газ розрахувалася.

Автор: Андрій ВЕСЕЛОВСЬКИЙ, заступник міністра закордонних справ

Газета "ДЕЛО"