Луїз Інасіо Лула да Сілва народився 27 жовтня 1945 року в місті Гараньюнс, штат Пернамбуко. З дружиною Марізою Летісією (одружені з 1974 року) мають п´ятеро дітей.
Сам Лула – сьомий з восьми дітей Арістідеса Інасіо да Сілви та Еурідісе Феррейри де Мелло. У грудні 1952 року родина батьків Лули перебралася до містечка Вісенте де Карвальо, на атлантичному узбережжі штату Сан-Паулу, де вона поселилася в районі для бідноти Гуаружа. Вони їхали упродовж тринадцяти днів на звичайній вантажівці, не пристосованій для перевезення пасажирів на дальні відстані.
З семи років Лула стає вуличним торговцем, продаючи горішки та тропічні фрукти. При цьому він навчається грамоті в початковій школі імені Марсіліо Діаса. В 1956 році родина переїздить до Сан-Паулу, де батьки з усіма дітьми поселяються в одній-єдиній кімнатині поза баром у кварталі Іпіранга. З дванадцяти років Лула наймається фарбувальником до хімчистки, чистильником взуття, „хлопчиком на побігеньках”.
У чотирнадцять років він влаштовується на роботу до магазину „Армазенс Жерайс Колумбія”, де на нього вперше заводиться трудова книжка. Згодом він переходить на роботу на фабрику металевих кріплень, звідки його направляють на трирічні курси токарів при Національній індустріальній спілці. Після закінчення курсів Лула працює на металургійному виробництві.
Криза, що виникла в країні післі військового перевороту 1964 року, змусила молодого робітника шукати нову роботу. Змінивши кілька фабрик, Лула опиняється на одному з найбільших металургійних підприємств Бразилії – заводі „Індустріас Вілларес”, розташованому в Сан-Бернардо-ду-Кампо, промисловій зоні Сан-Паулу. Тут, завдяки його братові Жозе Феррейрі да Сілві, більше відомому як Фрей Шіко, він залучається до профспілкового руху.
У 1969 році на звітно-виборчих зборах Лулу було обрано заступником Голови Профспілки металургів Сан-Бернардо-ду-Кампо і Діадеми. У 1972 році він обирається Першим секретарем, а в 1975, отримавши 92% голосів, Головою цієї Профспілки, яка налічувала близько 100 тисяч членів.
Лула стає лідером нового типу в бразильському профспілковому русі. Після того як у 1978 році його переобрали Головою Профспілки, було відновлюється – після десятирічної перерви – така форма протесту як страйки. У березні 1979 року 170 тисяч металургів зупинили підприємства промислової зони Сан-Паулу. Репресії з боку поліції у відношенні до активістів страйкового руху та відсутність у Парламенті країни політиків, зацікавлених у відстоюванні інтересів трудящих, навели Лулу на думку про необхідність створення Партії Трудящих (ПТ).
У ті часи в Бразилії, яка все ще знаходилася під керівництвом військових, відбувалися процеси повільного та поступового відновлення демократичних засад відкритого суспільства. 10 лютого 1980 року Лула разом з іншими діячами профспілок, інтелектуалами, політиками та представниками соціальних рухів (з захисту прав селян та релігійної спрямованості) створив Партію Трудящих. Того ж року новий страйк металургів спричинив втручання федерального уряду у діяльність профспілок та ув´язнення, на підставі Закону про національну безпеку, Лули та ще деяких профспілкових активістів. Лула провів у в´язниці 31 день.
У 1982 році ПТ вже мала свої осередки майже по всій країні. Лула очолив партію і в тому ж році взяв участь у виборах до Уряду Сан-Паулу. У серпні 1983 року він був одним із творців Єдиної профспілки трудящих. У 1984 році став одним із основних лідерів кампанії на підтримку прямих всенародних виборів Президента Республіки. У 1986 році був обраний (отримавши найбільше число голосів серед усіх депутатів) до Установчої Асамблеї.
У 1989 році ПТ висунула Лулу кандидатом на перші після 1960 року прямі всенародні вибори Президента. Лула програв у другому турі, недобравши незначну кількість голосів. Через два роки він очолив всенародну кампанію проти корупції, яка закінчилася імпічментом Президента Фернандо Коллора де Мелло. У 1994 і 1998 роках Лула теж був кандидатом у Президенти Республіки, але обидва рази програв на виборах Фернандо Енріке Кардозо.
З 1992 року Лула є радником Інституту Громадян – неурядової організації, створеної на основі досвіду Паралельного Уряду, який ставив перед собою задачі здійснення досліджень, проведення дебатів, публікації матеріалів і, головне, формулювання нових політичних ідей та мобілізації громадянського суспільства на боротьбу за права бразильського народу.
6 листопада 2002 Лула та Жозе Аленкар були обрані 61,27% голосів (52,7 мільйонів виборців) Президентом та Віце-Президентом Федеративної Республіки Бразилії. Їхнє обрання було офіційно засвідчене 14 грудня 2002 року.
brasil">Джерело