Цією статтею відомий сумський краєзнавець Павло Андрійович Сапухін (1893-1970) започаткував цілу серію досліджень про зв'язки великого українського філософа Григорія Сковороди з Сумщиною.

«Суми, Охтирка, Глухів, Лебедин, Рябушки, Боромля

Тут ходив «перший розум наш» – тут ходив Сковорода.

Благословенні ті сліди»

(М. Рильський)

Ще у 1918 році В. І. Ленін підписав відомий декрет про спорудження пам’ятників видатним діячам Росії. У складеному Іллічем списку стояло і ім’я славетного сина українського народу Григорія Савича Сковороди – просвітителя-демократа, поета і гуманіста, філософа і педагога.

Дуже своєрідною вимальовується постать великого українського мислителя XVIII століття. Влучну характеристику дає йому надзвичайно виразна епітафія, накреслена на надгробній плиті, що лежить на його могилі в селі Сковородинівці: «Світ ловив мене, але не впіймав».

Ці слова належать самому Г. С. Сковороді. В них філософ коротко підсумовує все своє життя, протягом якого він ні в чому не відійшов від своїх переконань, відхилив усі спокуси тих, хто намагався поставити собі на службу його талант і знання.

Ні, не пощастило ані власникам «ревізьких душ», ані служникам церковного вівтаря, ані самій цариці Катерині II звабити незалежного в поглядах і вчинках письменника, який одного разу шпурнув їм в обличчя пройняті гнівом і презирством слова:

О мир! Мир безсовестный!

Надежда твоя в царях?

Вихрь развеет сей прах!

Людина з незалежними поглядами була для царату нестерпною. Отож Сковороду безупинно переслідували цивільні і духовні власті. Внаслідок цього він у 1766 році змушений був увільнитися з посади викладача Харківського колегіуму. З того часу і до самої смерті Григорій Савич мандрував по Україні, поширюючи серед народу свої погляди.

«Братіє моя люб’язна! Одверніть очі ваші ангельські од содомлян і придивіться-но до цього мандрівника на землі, що гряде перед вами. Він крокує з жезлом веселими ногами урочищами і спокійно виспівує: «На землі я пришелець, не сховай від мене заповідей твоїх».

Під час таких подорожей Сковорода не раз відвідував Суми, Лебедин, Охтирку, Боромлю і багато інших міст та сіл нашого краю. Тут він завжди зустрічав щиру прихильність до себе простих людей і мав добрих знайомих серед передових представників місцевої інтелігенції.

У Сумах існував навіть гурток його однодумців і послідовників. Ще в 1767 році в учасників цього гуртка виникла думка про заснування в нашому місті вищої школи, чого в той час, звичайно не можна було здійснити.

Відсутність вищого навчального закладу на Слобожанщині, не повною мірою, але компенсувалася діяльністю культурно-просвітницького гуртка, який діяв на хуторі Попівна (зараз с. Залізняк Сумського району), засновником його був дрібнопомісний дворянин О. Паліцин. Григорій Савич неодноразово бував у Попівці в Олександра Паліцина, брав участь у диспутах. Усі члени «Попівської академії» віддавали йому данину шани.

Г. С. Сковорода, як це всім відомо з його біографії, одержав освіту в Київській академії. Одним з його співучнів був уродженець Сумщини – Федір Заліський. Товариші здружилися в академії на все життя. Але дальша їх доля склалася по-різному. Безпритульним мандрівником жив і під чужим дахом помер Григорій Савич. Федір Заліський, закінчивши навчання, швидко обріс сім'єю, оселився назавжди в Лебедині, влаштувавшись там на спокійній і досить прибутковій посаді.

Сковорода частенько і подовгу гостював у друга своєї юності, який незмінно виявляв до нього зворушливу приязнь.

Син Заліського Михайло Федорович записав зі слів батька його І.І. Срезнєвському. З цих матеріалів ми довідалися про те, з якою рішучістю відхиляв непідкупний український мислитель підступні пропозиції духовних сановників йти їхньою стежкою.

Федір Заліський ретельно збирав і зберіг рукописи й листи свого знаменитого друга, заповівши їх разом з іншою спадщиною своєму сину. А його внук Михайло Михайлович Заліський на тій же садибі приймав у себе в 1859 році великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка і переказував йому сімейні спогади про перебування Г. С. Сковороди на Лебединщині.

Недалеко від Лебедина в селі Рябушках жив приятель Федора Заліського Іван Тимофійович Красовський дрібнопомісний землевласник з колишніх слобідських козаків. Познайомившись з Сковородою, він скоро став його прихильником і часто запрошував до себе Григорія Савича.

Користуючись гостинністю Красовського, Сковорода віддавався в Рябушках звичайним для себе роздумуванням і працював над рукописом своїх творів.

Важко було мандрівному філософу не лише зберегти, а навіть і пригадувати все те, що він написав під чужою стріхою і що, звичайно, переходило в цілковите розпорядження людей, які давали йому притулок. Зате легко уявити, скільки його рукописів, залишених у різних місцях, так ніколи й не побачили світ, безнадійно загубившись у мотлохові поміщицьких комор, горищ, монастирських архівів. Таким кладовищем літературної спадщини Сковороди стали і деякі місця Сумщини, зокрема, колишні Охтирський і Сумський монастирі, де не раз Григорій Савич зупинявся, шукаючи обстановки, в якій він міг зосереджено попрацювати. Про Охтирку він згадує у своїй праці «Наркисс. Разглагол о том: Узнай себя».

А втім знайшлися на Сумщині такі люди, які зберегли для нащадків немало дорогоцінних сторінок, написаних рукою славнозвісного українського просвітителя. Серед них ми вже назвали двох Заліських з Лебедина. Назвемо ще й уродженця Сум І. Т. Лисенка, який згодом видав у Петербурзі Шевченків «Кобзар». У 1861 році Лисенко передав Харківському університету, зібрані ним, очевидно, ще на Сумщині, рукописи Г. С. Сковороди.

У цих фактах ми бачимо переконливе свідчення живого зв’язку видатного українського просвітителя XVIII століття з нашою Сумщиною.

Инф.history.sumynews.com