Обидві вулиці прокладено згідно з планами реконструкції міста початку XIX століття і отримали назви сусідніх з ними найстаріших соборів міста на теперішньому Валу.
Преображенська з самого початку існування забудована лише з північного боку, а з південного, уздовж колишньої фортеці, до неї примикав бульвар, чому на зламі минулого і позаминуло¬го століть вона певний час мала назву Бульварної, а потім до 1919 року називалася Царською.
Найдавнішою будівлею вулиці є одноповерховий будинок на перехресті з Гончою (тепер Горького), зведений, очевидно, ще наприкінці XVIII століття для парафіяльної школи Миколаївської церкви. Згодом цей навчальний заклад перетворився на ланкас-терське училище, в основі навчального процесу в якому був ланкастерський метод, тобто вчителі навчали найздібніших уч¬нів, а ті, відповідно, всіх інших.
У 1877 році відбулася знакова в культурному житті міста подія — в цьому будинку відкрилася громадська бібліотека, з якої починається історія обласної бібліотеки ім. В.Короленка. До її створення долучилися Софія і Олександр Русови, Олек¬сандр Тищинський та інші представники інтелігенції міста. Зго¬дом книгозбірнею опікувалися Ілля Шраг, Іван Рашевський, Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський та його дружина Віра Устимівна, Микола Вороний.
У цьому приміщенні також розмістилася губернська вчена архівна комісія, створена у листопаді 1896 року, яку очолив губернський предводитель дворянства Григорій Милорадович. Власне, саме він домігся того, що ще в січні того року губернське дворянське зібрання виділило на її функціонування 300 рублів і пообіцяло виділяти стільки ж і в наступні роки. Згодом в діяльності комісії, що поклала початок систематичним археографічним дослідженням Чернігово-Сіверщини, брали участь відомі історики Вадим Модзалевський, Олександр Лазаревський, Дмитро Багалій, письменники Борис Грінченко, Михайло Коцюбинський.
Саме в цьому будинку збиралися перші експонати музею комісії. Як свідчили сучасники, біля входу до кімнати стояло крісло, в якому начебто сиділа Катерина II, на особливих підставках можна було побачити солдатські чоботи петровської епохи, що й досі зберігаються у Чернігівському істиричному музеї, інші колоритні експонати.
Цікавий і такий факт: у 1918 році в цьому будинку розташу¬вався штаб Єврейського червоногвардійського загону, який очо¬лювали більшовики Арон Гутман та Нохім Івельман.
Навпроти цього нічим непривабливого одноповерхового будинку височить двоповерховий корпус кооперативного техніку¬му. Його споруджено у 1902 році для реального училища на кошти заможного чернігівця І.Я.Дуніна-Борковського та Мініс¬терства освіти. Будинок, у якому поєднувалися традиційний кла¬сицизм і тогочасний модерн, спроектував місцевий архітектор Д.В.Савицький.
Сюди приймалися хлопці віком від 12 років з освітою не нижчою початкового училища. Вчилися безкоштовно на слюсар¬ному і столярному відділеннях, а невдовзі відкрили ливарню, в якій учні під керівництвом майстрів на замовлення міської думи виготовляли водогінні труби, гідранти тощо. Вже у 1915 році тут водночас навчалося 286 учнів. Серед вихованців реального училища були такі відомі постаті, як радянський і партійний діяч Іван Товстуха та український і російський бібліограф Дмитро Балика.
У 1919 році в цьому будинку став діяти інститут народної освіти, розмістилася тут і редакція губернського журналу "Просвещение". В одинадцяти номерах цього часопису, що побачи¬ли світ, публікувалися не тільки матеріали освітянської тематики, а й літературні твори. Зокрема, в "Просвещении" уперше було надруковано поему Олександра Блока "Двенадцать".
Відомий поет підтримував зв'язки з часописом, збирався приїхати до Чернігова, але з огляду на події громадянської війни його намір не здійснився.
А працювали тоді в журналі енергійні молоді люди, які згодом залишили помітний слід у літературі. Редактор "Просвещения" Зіновій Давидов написав романи "Бегуны или Русские разбойники", "Из Гощи гость", "Корабельная сторона”. Не менш відома і творчість Юрія Сльозкіна — романи і повісті "Шахматный ход", "Брусилов", "Ольга Орг", "Столова гора", а в роки Великої Вітчизняної війни він видав окремою книж¬кою нарис про подвиг танкіста, Героя Радянського Союзу Юрія Сагайдачного, який потім кілька десятиліть жив у Чернігові. Олександр Архангельський став поетом-сатириком і пародистом. Олександр Слонімський — літературознавцем, написав повісті "Чернігівці", "Дитинство Пушкіна", "Юність Пушкіна”. Михайло Могилянський працював в Інституті літе¬ратури Академії наук УРСР, Пушкінському домі в Ленінграді, автор художніх творів, спогадів.
8 липня 1924 року в переповненому залі інституту народної освіти з доповіддю "Завдання етнологічного і фольклорного досліду Північної України" виступив видатний український істо¬рик Михайло Грушевський. Саме в ті дні перебування в Черніго¬ві він уперше назвав це місто "українською Равенною".
Пізніше в цьому навчальному закладі здобували освіту українські письменники Олекса Десняк і Юрій Збанацький.
Серед колись відомих, а тепер забутих мешканців Преобра- женської варто згадати Ксаверія Шлегеля, здається, першого чернігівського фотографа. Відставний військовий лікар, який розпочинав свою службу в Молдавії серед майбутніх декабрис¬тів, десь на початку 50-х років оселився в Чернігові, одружився з простою селянкою із села Рябці і відкрив у своїй квартирі на розі Мстиславської, що починалася тоді від Преображенської, фотографію. Чиновники, військові, купці, гімназисти охоче йшли сюди, називаючи всю оселю Ксаверія Францовича новим для того часу словом "ательє".
Єдиним способом фотографування натоді була дагеротипія, винайдена французом Дагером: знімки робилися лише в сонячний день шляхом нанесення на скляний негатив світло¬чутливої речовини — колодію. Очевидно, Шлегель чудово освоїв винахід Дагера, оскільки його досвід вивчав для опри¬люднення у спеціальних французьких журналах російський практик і теоретик фотосправи О.І.Покровський-Жоравко. У 1858-1859 роках він жив у Шлегеля і описав його фотолабораторію, що "была уставленная колбами, ретортами, склян¬ками с разнородными жидкостями, с разбросанными книгами, весками, мерками и другими химическими рабочими ин¬струментами".
Саме в ті роки київський фотопідприємець І.Чехович запро¬сив Шлегеля до виготовлення фотокарток для серії "Светопис- ная Русь". Так з'явилися перші фотокартки Чернігова з його головними архітектурними пам'ятками, які сьогодні є особливи¬ми раритетами для колекціонерів. А, скажімо, знімок Шлегеля, на якому зображені молоді чернігівки — сестри письменника Гліба Успенського, нині зберігається в Російському державно¬му літературному музеї в Москві.
Наприкінці свого життя Шлегель відійшов від фотографії і в "Пам'ятній книзі Чернігівської губернії на 1876 рік" вже зна¬читься як завідувач аптеки, провізор.
Яка ж доля його скляних негативів? Свого часу краєзнавець Фелікс Спиридонов розпитував про це у місцевих старожилів. І довідався, що до Великої Вітчизняної війни вони зберігалися за іншою адресою і перед німецькою окупацією були закопані в ящику десь на території міської лікарні. Чи ж вціліли, чи знай¬дуться колись?
Наприкінці XIX — початку XX століття фотографічних закладів у Чернігові побільшало. Путівник 1896 року називає фотографії Чернецького на Борисоглібській та Марра на Гончій. Юрій Гри-горович у дитинстві, десь у передреволюційні роки, запам'ятав у центрі міста фотографію Гольдфайна ("він одержав золоту медаль на всесвітній виставці в Парижі"), де сфотографувався з бабусею Марією Андріївною — рідною сестрою поета Миколи Вербицького.
Фотографія Рафаїла Андрійовича Чернецького знаходилася на початку Борисоглібської (тепер Серьожнікова), між Преображенською і Миколаївською. Як згадував Вячеслав Пухтинський, "Його будинок, особливо парадні двері, був на¬стільки цікавий в архітектурному відношенні, що його нама¬лював відомий російський художник Георгій Лукомський. Ре¬продукція цієї картини була надрукована в одному з художніх журналів".
Яскравим штрихом є й таке повідомлення в газеті "Чернигов-
ские губернские ведомости" у квітні 1899 року: "Власник відомої у Чернігові фотографії Р.А.Чернецький через губернатора пе¬редав імператору альбом зроблених ним знімків з видами па¬м'ятних місць Чернігова. Імператор щиро подякував фотомайстру, подарувавши йому золотий годинник на ланцюжку із гербом Російської держави”.
Чернецький же, зістарившись на своїй роботі, пригадував Пухтинський, ще за життя доручив фотографію сину, але спра¬ви не пішли, оскільки той після батькової смерті став десь слу¬жити, здається, по судовому відомству.
Та найвідомішим закладом на Борисоглібській був "Мага¬зин книг и журналов Маркуса Кранца", що відкрився у лютому 1861 року в дерев'яному будинку Михайлова на розі Воздви- женської (тепер Родимцева), поруч з Варшавським магазином Бернгарда.
На час відкриття магазину в ньому налічувалося близько півтисячі видань російською і французькою мовами. Невдовзі сюди надійшли багатотомники Пушкіна і Бєлінського, чимало інших книжок. Магазин став також "библиотекой для чтения", тут знаходилася редакція прогресивного "Черниговского листка". Редактор цієї газети Леонід Глібов писав:
Была пора: вокруг носился Над градом нашим книжный мрак,
Но из тумана Крани, явился,
Как осветительный маяк.
До цього своєрідного клубу інтелігенції потягнулися викла¬дачі та вихованці гімназії, небайдужі до соціальних проблем чиновники. Проте радість їхня була недовгою. В останню ніч травня 1862 року магазин згорів. Цю пожежу пізніше описав у нарисі "День нужды и скуки" Гліб Успенський, який в ту ніч, тоді ще гімназист, прибіг сюди, щоб разом з іншими рятувати книги.
Але вже через місяць Марк Наумович відкрив свою книгар¬ню в будинку Митаревської "близ Театральной площади", а ще
через деякий час звів власний мурований будинок неподалік Борисоглібської — на розі Воздвиженської і Шосейної. На дру¬гому поверсі було помешкання його родини, а на першому роз-ташувалися магазин і склад. Це було перше в Чернігові приміщення, збудоване для книгарні.
Як зазначає дослідник життєпису Кранца краєзнавець Фелікс Спиридонов, він стає помітною постаттю у громадському житті міста: обирався гласним міської думи, брав участь у складанні бюджету Чернігова, вирішував питання його благоустрою.
Загалом книгарня Кранца, про якого чернігівці на початку минулого століття говорили, що він доводився рідним дядечком Рози Люксембург, проіснувала 23 роки. Послугами магазину користувалися десятки чернігівців, серед яких письменники Леонід Глібов, Гліб Успенський, Ієронім Ясинський, Микола Вер- бицький. Втім, справи першого чернігівського книгопродавця були далеко не завжди втішними. Щоб якось поліпшити фінансове становище, він двічі закладав власний будинок разом з магазином у міському банку, нарешті продав магазин разом з книгами. Помер у 1919 році, проживши майже 85 літ...
Тут, на розі Борисоглібської і Воздвиженської, в будинку Лещенка, у 1904 році відкрилося приватне музичне училище Кіндрата Сорокіна, від якого веде свій родовід Чернігівське музичне училище ім. Л.Ревуцького. А в будинку Мацька знахо¬дилася швейна майстерня дамського плаття, про власницю якої "Губернские ведомости" у грудні 1897 року повідомили таке: «35-річна Магдалина Елізберта Смолянська з метою самогубст¬ва напилася розчину карбонової кислоти і врятувати її не вда¬лося...»
В роки Великої Вітчизняної війни вулиця була спалена і зруй-нована. Відбудували лише будинок облспоживспілки, в якій те¬пер знаходиться "Приватбанк".
Із 1964 року вулиця носить ім'я Олександра Серьожнікова — Героя Радянського Союзу, майора, командира стрілецького полку, учасника визволення міста
Инф.siver-info.com