Не дивлячись на статут головного міста величезного регіону та тисячолітню історію, аж до кінця дев'ятнадцятого століття Чернігів не мав жодної музейної установи. Лише у 1896 році було створено історичний музей Чернігівської губернської Вченої Архівної Комісії, який довгий час не мав власного приміщення і обслуговувався одним співробітником. Це був справжній прорив, який поклав початок музейному та історико-краєзнавчому руху на Чернігівщині.

У 1899 році у місті розпочинає діяти музей українських старожитностей імені В.В. Тарновського, а ще через вісім років започатковується Єпархіальне Давньосховище - своєрідний церковно-історичний музей. Устав цієї науково-просвітницької установи був затверджений керівництвом Чернігівської єпархії 14 жовтня 1906 року, але у зв'язку з відсутність приміщення свою діяльність музей розпочав лише у наступному 1907 році. Спочатку Єпархіальне Давньосховище отримало лише тимчасовий притулок у стінах Чернігівської Духовної Семінарії, де для нього була відведена лише одна кімната, яка не могла забезпечити гідних умов для зберігання музейної колекції, що швидко збільшувалася.

Як зазначалося у 1908 році в доповіді Музейної комісії Чернігівської Міської Думи, Єпархіальне Давньосховище перетворилося на звичайне складське приміщення, у якому неможливо розгорнути жодну експозицію. І це при тому, що згідно свого уставу, Давньосховище повинно було стати зібранням церковно-історичних пам'яток з усієї величезної Чернігівської єпархії. До того ж, воно мало надати можливість наукового вивчення та реставрації експонатів і забезпечити усім бажаючим знайомство з видатними пам'ятками місцевої давнини. Не дивлячись на певні труднощі, підхід до формування музейної колекції був по справжньому науковим.

Усі пам'ятки, які поступали на зберігання, поділялися на речові та писемні. До перших відносилися предмети церковного призначення, до других - богослужебні книги, акти, універсали, грамоти. Збиралися головним чином оригінали, але допускався прийом на зберігання і копій. Не дивлячись на те, що Єпархіальне Давньосховище створювалося для зберігання предметів церковної старовини, його устав передбачав формування і інших колекцій - нумізматичних, мінералогічних, археологічних.

Усі археологічні знахідки, що потрапляли до церковного музею, повинні були доставлятися на експертизу у Імператорську Археологічну комісію на умовах обов'язкового їх повернення. Згідно встановлених правил, експонати надходили до фондів на різних умовах. Це могли бути пожертви церков, монастирів і приватних осіб. Допускалася купівля та обмін. Можна було брати потрібні музею речі і на тимчасове зберігання. Якщо пам'ятку, яка являла собою інтерес для Давньосховища не було можливості придбати, чи за своїми розмірами вона не могла там зберігатися, про неї збиралася вся інформація, включаючи малюнки, фотознімки, обміри та точні описи. Всі предмети старовини заносилися у каталог і зберігалися у спеціальних шафах або у вітринах. Експонати, які зберігалися у сховищі суворо заборонялося видавати як приватним особам так і установам.

Реставрація церковно-археологічних споруд, настінного живопису та інших археологічних пам'яток повинна була здійснюватись виключно з відома Церковно- археологічного комітету, який було створено при Єпархіальному Давньосховищі у 1908 році. Оскільки Давньосховище перебувало у повній власності Чернігівської Єпархії, найвищим його начальником був Єпархіальний Преосвященний. Безпосереднє керівництво здійснювалося церковно-археологічною комісією на чолі з головою.

Сховище мало у своєму складі дійсних та почесних членів, які підтримували його конкретними діями чи грошевими внесками. У свою чергу, всі вони користувалися правом безкоштовного відвідування музею, для чого отримували спеціальні квитки. Одним з головних засновників Чернігівського церковно-історичного музею і його першим директором став викладач російської словесності у духовній семінарії - Володимир Дроздов. На щастя, він виявився не лише гарним адміністратором, а й активним збирачем.

Під час проведених ним пошукових експедицій було обстежено чимало населених пунктів губернії, в наслідок чого колекція Давньосховища поповнилася великою кількістю стародавніх документів, ікон та інших предметів церковного ужитку. Багато з нихстали прикрасою виставки, яка була створена під час 14 Археологічного з'їзду, що проходив в Чернігові у серпні 1908 року.

Слід відзначити, що Єпархіальний музей надав на вищезгадану виставку майже 900 експонатів. Як вже було зазначено, довгий час Чернігівське Єпархіальне Давньосховище не мало свого власного приміщення. І ось нарешті, у 1912 році, йому була надана окрема простора кімната на третьому поверсі тільки що зведеного будинку Миколаївського Єпархіального братства (зараз обласна філармонія).

У 1913 році музей очолив Костянтин Самбурський. Невдовзі він перевіз до сховища церковні речи та документи з Максаківського та Новгород-Сіверського монастирів. При ньому музейне зібрання поповнюється і багатьма іншими цікавими експонатами. Розвиток Давньосховища припинила Перша Світова війна. Єпархіальний будинок передали для обладнання військового шпиталю, а музейна колекція пролежала у коробках до 1921 року.

Инф.siver.info