У ніч на п’ятницю, 24 березня, співробітники правоохоронних органів Білорусі розігнали в центрі Мінська наметове містечко прихильників опозиції.

У зв’язку з цим Центр досліджень політичних цінностей звернувся до політичних експертів із питанням:

«Як повинна Україна реагувати на силові акції білоруської влади?»

Кость Бондаренко (директор Інституту національних стратегій):

«Мені здається, що це внутрішня справа Білорусі, а Україна мала б реагувати на подібні справи на своїй території. Що стосується стосунків з Білоруссю, то той підхід, який зараз демонструє українська влада, - це політика подвійних стандартів.

Білорусь ми критикуємо, режим цієї країни нам не подобається, а зате туркменський режим - це найближчі наші союзники, й Сапармурат Ніязов, великий демократ (за версією Юрія Єханурова), один з найближчих колег нашого уряду. Тому, я думаю, якщо ми вже захищаємо демократію, то повинні захищати її в усьому світі, в тому числі й демократію в країнах-газових партнерах. Якщо ж ми закриваємо очі на якісь питання, в тому числі проблеми демократії в середній Азії, то мали б закривати очі й на внутрішні проблеми Білорусі».

Олесь Доній (голова Центру досліджень політичних цінностей):

«Нинішнє українське керівництво прийшло до влади значною мірою внаслідок народного тиску, тому непідтримка в той чи інший спосіб проявів народної демократії в країнах-сусідах, буде бити в першу чергу по серцях українців з числа «помаранчевих». Українська влада повинна знаходити форми підтримки (хоча б мі) демократії в сусідніх країнах. Це, до речі, стосується не лише Білорусі. Скандальних ситуацій, подібної до видачі політичних біженців владі Узбекистану, надалі допускати не можна.

Інша справа, що ситуація в Білорусії докорінно відрізняється від української. На відміну від влади Кучми, режим Лукашенко далекий від політичного лібералізму. На сьогодні в Білорусі немає можливостей для розвитку незалежних партій, громадських організацій, мас-медіа.

Тобто, реальних передумов для створення «революційної ситуації» в Білорусі немає. Політична та економічна ізоляція Білорусі, до якої іноді закликають радикальні політики, може лише законсервувати існуючий стан речей. Тому, навпаки, Україні варто було б розвивати різноманітні контакти з Білоруссю - і культурні, і інформаційні, й економічні. Розширення таких контактів стало б запорукою ліберальних змін у політичній системі Білорусі».

Михайло Погребінський (директор Центру політичних досліджень і конфліктології):

«Я думаю, що українське керівництво має сказати, що воно сподівається - все, що відбувається в Білорусі, відбувається згідно законодавства й, що не будуть до порушників законодавства застосовувати якісь серйозні міри. Я думаю, щось на зразок цього буде сказано й додано те, що Україна зацікавлена в розвитку демократичних процесів у сусідній державі й готова для цього надати будь-яку допомогу».

Олександр Дергачов (провідний науковий співробітник Інституту політичних і етнонаціональних досліджень НАН України):

«Я думаю, що по різному, оскільки в Україні різні політичні сили та інстанції мають своє бачення. Очевидно, що суспільні та політичні організації, які обстоюють демократичні цінності, мають висловлювати щодо цього, щонайменше, критичне ставлення. Офіційному Києву реагувати важче.

Я думаю, що тут треба дуже чітко поєднувати два моменти, - це, власне, оцінка цих подій і увага до тих конкретних справ, які ми маємо в українсько-білоруських стосунках. Український інтерес полягає й у тому, щоб обстоювати саме лінію прагматичного вирішення тих проблем, які є важливими для країни, й не втрачати заради якихось демонстративних кроків можливості підтримувати ділові контакти з тою владою, яка реально контролює ситуацію в Білорусі. Я думаю, що в даному випадку Україні варто тільки солідаризуватися з тими оцінками, які будуть давати міжнародні інституції».

Юрій Якименко (директор політико-правових програм Українського Центру економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова):

«Україна повинна реагувати на акції білоруської влади загальною оцінкою результатів їх виборчої кампанії, тому що це є елементом цієї кампанії. Якщо, наскільки я розумію, це рішення було прийнято, коли були визнані офіційні результати виборів і відхилені скарги основних учасників, то білоруські правоохоронні органи діяли вже відповідно до певних законодавчих підстав.

Але, це не порушує загальної логіки виборчого процесу в Білорусі, тому та оцінка, яка була цьому дана, має поширюватися й на ці акції. Тобто потрібно не виключати одні й ті ж самі явища, в принципі, вони є уламками одного ланцюга».

Сергій Дацюк (консультант корпорації стратегічного консалтингу «Гардарика»):

«На силові акції будь-якої влади в будь-якій країні, не тільки Білорусі, має реагувати не українська влада, а суспільство України. У влади є така звичка - вона підтримує іншу владу. І якщо якась влада не підтримає, а промовчить, шукаючи якоїсь дипломатії, то це лише ознаки тих чи інших людей біля влади. Суспільство має засуджувати будь-які силові, репресивні дії влади у будь-якій країні - це аксіома.

Але при цьому є ще таке поняття? як сусіди. До сусідів трохи інше ставлення, ніж до інших країн, тому що це безпосередньо нас буде торкатися. Тому ми повинні реагувати не тільки на Білорусь, а й на Придністров’я, й повинні розуміти що відбувається в цих країнах. З іншого боку, для нас це чудовий приклад того, щоб зрозуміти в якій ситуації ми опинилися самі, тому що, подивившись на те, що робить Лукашенко, я полюбив Кучму, за те, що він не Лукашенко, тому що могло бути так, як у Білорусі зараз.

Я думаю, що ми маємо діяти так, як діяли й до тепер. Є можливість на рівні структур громадянського суспільства їхати туди й підтримувати, то потрібно це робити. З іншого боку, потрібно тиснути на українську владу, щоб вона більш активно захищала наших громадян в Білорусі.

На публічному рівні ми маємо все ж таки робити те, що робить Ющенко, а саме: говорити, що ізоляція неефективна й ні до чого хорошого не призводить, тому що вона загострює ситуацію всередині Білорусі. Заганяючи сусіднього Президента у глухий кут, ми тим самим йому не залишаємо іншого вибору, як просто збільшувати репресії. Тому, не потрібно ніякої ізоляції.

Потрібні більш чіткі й розгалужені контакти з Білоруссю. Нам потрібно відвоювати Білорусь із тенет Росії, зробити так, щоб Білорусь перейшла у демократичний табір, а не лишалася на тому острівку диктатури, який зараз складається з двох країн - Росії та Білорусі. От якщо нам вдасться відтягти Білорусь в цьому плані від Росії й зробити з неї демократичну країну, вважайте, що й Росія перестане бути диктатурою, тому що Білорусь для Росії - це своєрідна ширма, захист».

"Центр досліджень політичних цінностей"