Класична теорія політичного піару передбачає дуже марудні механізми завоювання популярності та суспільного впливу.

Для тих небагатьох, хто ще не знає, що означає ця англійська абревіатура, поясню: йдеться про "зв'язки з громадськістю", тобто з нами всіма. Існує, себто, суспільство з власними інститутами: профспілками, парафіями, товариствами любителів усього, що тільки можна любити, і товариствами борців з усім, що нам заважає жити, тощо. Отож, якщо хочеш перемогти на виборах, береш список тих організацій і починаєш із ними переговори. Вам подобається наша програма? Ви вірите нашим кандидатам? Якщо так, то допоможіть, а ми вам поможемо, коли керуватимемо. Ні-ні, боронь Боже, не йдеться про мішок готівки, який притягнуть в офіс громадських прихильників! Закони прийматимемо та рішення ухвалюватимемо корисні, бюджетні кошти спрямовуватимемо, те-се.

Звісно, система не ідеальна, як і все в демократії, де нікого не можна взяти за морду та протягнути нею по неструганій дошці. Бувають невдачі. Трапляється корупція, навіть у таких розвинутих і старих демократіях, як США. Он нещодавно погнали головного їхнього депутата-республіканця, який конвертував у громадську прихильність грошенята лобістів, котрі, наче чортики в кущах, сидять у Вашингтоні на Кей-стрит і спокушають завше готових спокуситися політиків. Але класика є класика - нудно і без плебейського розмаху в стилі "євродизайн" новоукраїнської "хатини".

Інша річ - посткласична концепція, з іскристим чорним гумором а ля Квентін Тарантіно, арсеналом симулякрів і політтехнологічних відмичок. Словом, бенкет постмодерністської політології.

Уявімо, для прикладу, такого собі народного депутата Ігоря Шурму - усміхненого, монументального, бородатого, який, наче сатир, звалюється на голову чергового кандидата у львівські міські голови. Тобто приходить в офіс і каже: "Ми тут поміркували, порадилися й вирішили, що саме ваша політична сила та персонально Ви найближчі нам за переконаннями і вартостями. От і вирішили публічно підтримати Вас". Кожен розуміє, що градус напруження в бідного кандидата всередині закипає, від чого грішна оболонка вкривається холодним потом, і запитує: "Скільки?" Себто скільки заплатити, щоб спекатися такої сумнівної честі та підтримки, яка помножить на нуль із назви партії пана Шурми вже напрацьоване та прикуплене в рамках класичного піару.

Ситуація ця гіпотетична, але весела й життєрадісна, як головний львівський об'єднаний есдек. А на гадку вона мені спала, коли прочитав на офіційному сайті його партії, що пан Шурма вимагає негайно усунути від виконання обов'язків міністра закордонних справ України Бориса Тарасюка та міністра оборони України Анатолія Гриценка. Шуфричу ж удалося двічі поспіль відставити міністра юстиції Сергія Головатого, то чом би й цих "збурювачів спокою" Кремля не відправити лісом у тому ж керунку.

Гарна перевірка на педикульоз для новоспечених однодумців у парламенті виходить. Посудіть самі. Комуністам і регіоналам усе одно, кого валити. А от литвинівці, а надто тимошенківці, мусять замислитися. На відміну від Головатого, Тарасюк і Гриценко фракцій не міняли, і звинуватити їх у зраді національних інтересів України важко. Радше навпаки. Цікава така вилка шахова. Уряд у відставку відправили? Відправили. З Тарасюком і Гриценком? Із ними, сердешними. Підтвердите? А чому ні? Й уже з іншого боку пролунає запитання: а цих за що? Газом не торгують, у майнових трансакціях не зауважені, роль порядної помаранчевої солі в оці Москви чітко тримають. От і будь тут мудрий. Чи мудра. Думайте, думайте, пані та панове, це вам не -символами на телебаченні працювати.

Львівська газета

«Обсудить на е Силы Народа»